Культура взаємодії: як спілкуватися з ветеранами у цивільному житті
Для багатьох ветеранів перехід з військового життя до цивільного може бути непростим процесом, водночас їх життєвий шлях триває — вони так само потребують займатися улюбленою справою, закохуватись, навчатись і просто жити... І разом із тим щодня адаптуватися до нової реальності, в якій більшість не проживали схожого досвіду. Тож цивільним важливо навчитися бути підтримкою, проявляючи повагу та людяність.
Сьогодні українське суспільство разом, у взаємодії цивільні–ветерани, вибудовує культуру взаємодії і правила спілкування. І в цьому велика роль військових, які розповідають про свої почуття, діляться своїми переживаннями та тим, як їм відгукуються слова й дії цивільних людей довкола.
Досвід ветеранів вартий поваги
«Ну шо, ще довго буде? – одне із тих жахливих питань (про війну — Ред.), які ти ніколи не хочеш чути, яких не треба нікому ніколи ставити», — ділиться своїм досвідом спілкування з цивільними ветеранка та бойова медикиня Катерина Галушка.
У 2019 дівчина почала допомагати у шпиталі, де познайомилась з багатьма військовими. Згодом відчула, що хоче бути корисною ще більше, тож вступила у добровольчий батальйон «Госпітальєри», де прослужила 4 роки. Після психологічної реабілітації вона планує повернутися до служби.
Наразі Катерина працює у благодійному фонді та намагається адаптуватися до цивільного життя. І це не так просто. Каже, на війні від тебе вимагають мінімум: вижити й зробити так, щоб вижили інші. У цивільному житті все здається значно складнішим, і звикнути до цього вже не так просто.
Перехожі, побачивши цю молоду дівчину, навряд чи здогадаються про її досвід війни, зокрема і в зоні бойових дій, коли їй щодня доводилося рятувати поранених і радіти, коли вони кричать, адже це значить, що вони живі. А ще — вивозити загиблих з-під Авдіївки і з дня у день бачити в них своїх знайомих та друзів, яких вбив ворог або які зникли безвісти. Бачити і ховати їх знову і знову, горюючи й страждаючи щодня. Подібний досвід може мати дівчина у метро або жінка в магазині, чоловік на зупинці або хлопець, який розважає дітей на святі чи купує квіти для коханої дружини — як от ветеран, матрос Дмитро Щербак.
Основа взаємодії цивільні–ветерани: повага й толерантність
Ми ніколи не знаємо, через що пройшла людина, яку зустрічаємо. Памʼятаймо про це, коли кортить запитати про бойовий досвід і коли просто хочеться сказати «дякую». Ветерани — звичайні люди, яких ми бачимо щодня, але чий досвід відрізняється від досвіду пересічних цивільних. І ми маємо ставитись із повагою до нього.
Досвід війни складний як для цивільних, так і тих, хто встав на захист держави. Проте він різний, і відмінність у пережитому може спровокувати нерозуміння, ніяковість та подекуди агресію. Що не варто запитувати у ветерана, як доречно подякувати чи запропонувати допомогу можна дізнатися у соцмережах та на сайті Всеукраїнської програми ментального здоровʼя «Ти як?».
Під час підготовки матеріалів команда проєкту консультувалась з низкою організацій, які працюють над поверненням учасників бойових дій в цивільне життя, та самими ветеранами. Саме ці люди є прикладом того, що повернення до цивільного життя попри складність — реальність, яка під силу кожному учаснику бойових дій. Підтримаймо їх на цьому шляху!
Довідка: матеріал підготовлено як складову тематичної хвилі «Досвід ветеранів вартий поваги», яка є частиною комунікаційної кампанії «Ти як?» у межах Всеукраїнської програми ментального здоровʼя — ініціативи першої леді Олени Зеленської. Її мета – показати учасникам війни, що попри нелегкий процес відновлення, життя може тривати, а цивільним нагадати, що суспільство має ставитись з повагою до досвіду колишніх військових. Кампанія створена завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізує IREX за підтримки Державного департаменту США, та проєкту USAID - US Agency for International Development «Розбудова стійкої системи громадського здоров’я», який виконує організація Пакт.
