Історія військовослужбовця Миколи на псевдо "Батя"
«Баті» – командиру зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки усього лише 29 років, але прозвали так молодшого сержанта Миколу не даремно. Нашому Герою було 4 рочки, коли під час страшної повені на Закарпатті розбурхана Тиса змила їхню хату. З рідного села Кваси родина переселилася на Кіровоградщину. Після школи, ще не маючи 18 років, Микола пішов в армію – дуже хотілося служити. Замість належного року прослужив два: саме почалася АТО, й тут, як у ранньому дитинстві, у його життя увійшла «велика вода»: був старшим мотористом залізничних понтонних переправ.
Цивільне життя складалося щасливо заробляв на будівництві у Києві та саме перед початком рашистської навали збирався відкрити власну фірму.
Початок вторгнення почув на власні вуха: ворог обстрілював Ірпінь, де саме працював наш герой. Микола відразу прийняв рішення їхати додому, де вступив у ДФТГ, та незабаром така участь у захисті Батьківщини видалася замалою. Кинув клич: «Хто зі мною у ТЦК?» Зголосився старший та двоюрідний брат із найкращим другом, отак усією компанією й опинилися в одному з підрозділів бригади територіальної оборони. Спочатку служив під керівництвом старшого брата Олександра, але, пройшовши відповідне навчання та отримавши звання молодшого сержанта, помінявся з ним ролями. Ставши командиром взводу «Батя» має під рукою потужну вогневу міць: 2 АЗГ, автоматичну зенітну гармату М-75, 2 великокаліберні кулемети та мобільний антидроновий розрахунок. В активі його підрозділу знищена автомобільна та броньована техніка окупантів, чимало ворожої піхоти. Командування характеризує Миколу як вмілого, відповідального, дисциплінованого командира, який має беззаперечний авторитет серед підлеглих. «Не буває такого, щоб наші задачі не були виконані, я завжди разом з хлопцями та безпосередньо виконую все, ми впевнені одне в одному, розуміємо з півслова та чітко знаємо кожен свою роботу. Та й живемо вже понад рік разом на позиції, на спартанські умови не скаржимося, всі розуміють де вони знаходяться».
Вже під час війни «Батя» удруге став батьком: донечці Мілані незабаром виповниться два рочки. А якщо третя дитинка з'явиться і він отримає право на звільнення з лав ЗСУ? «У жодному разі не скористаюся подібною можливістю, – категорично запевняє наш герой. – Не для того я сюди йшов, щоб ворога недобитим залишати. Здобудемо перемогу, а ми всі не маємо у цьому сумніву, – отоді й повернемося до рідних домівок та родин».
