Історія військовослужбовця з позивним "Татарин"
Продовжуємо розповідати про військовослужбовців родом з Криму, які зі зброєю в руках виборюють звільнення рідного дому. Сьогодні вашій увазі історія військового на псевдо Татарин.
Татарин долучився до Сил оборони України 25 лютого 2022 року, і з того часу воює у складі 112 ОБрТрО. В лавах піхоти він брав участь в обороні Донецької області, в тому числі виконував завдання в Серебрянському лісі. Сьогодні Татарин продовжує службу в складі групи аеророзвідки на Східному напрямку.
"Якщо ключ до свободи Криму лежить на Донеччині — я буду там."
2014 рік
До 2014 року Татарин був тихою та “домашньою” дитиною. Він не брав активної участі в громадянському русі. Майже увесь свій вільний час хлопець проводив вдома за книгами.
“Я дуже вдячний своєму батьку, який свого часу направив мене в потрібному напрямку. Він радив мені якісну історичну літературу, і це мало вагомий вплив на моє формування як особистості.”
Але тихе та спокійне життя в оточенні книг було зруйноване, коли у 2014 році російські окупанти зі зброєю в руках прийшли, щоб захопити Крим.
26 лютого 2014 року Татарин, разом з тисячами небайдужих співгромадян, взяв участь в мітингу під стінами кримського парламенту в Сімферополі, відстоюючи територіальну цілісність України.
“26 лютого я прийшов на пари в медколедж, де навчався на зубного техніка. І вже там я дізнався про події, які розгорталися у Сімферополі. Подзвонив батькам і сказав, що хочу поїхати та долучитися до мітингу. Однак, батько строго заборонив, сказавши, що поїде туди з моїм двоюрідним братом, а мені звелів залишатися на заняттях. Я спочатку погодився, але врешті не витримав та поїхав у Сімферополь, витративши на квиток останні гроші.”
Дорогою він зустрів старшого товариша з медколеджу, теж кримського татарина, і вже разом з ним приєднався до натовпу. Після того як мітинг завершився, хлопцям пощастило безпечно дістатися додому.
“Памʼятаю, коли вже більша частина наших людей розійшлася, ті, хто був за росію, почали знову стягуватися на площу. Памʼятаю, як вони маленькі дерева пустили на кийки, як всіх, хто не встиг втекти, ловили та забивали ногами. Мене з товаришем врятувало те, що в нас були прикриті обличчя. Батько був розлючений, бо я його не послухав, але радий, що я повернувся цілим та неушкодженим.”
Після цих подій Татарин закінчив медколедж, ще встигнувши отримати диплом українського зразка.
“Це був початок російської окупації, більшість людей мали невизначену позицію, не розуміли, що відбувається. З нашої групи з 13 людей у медколеджі лише я і мій друг “Зуб” відверто виражали свою позицію. Заходили до аудиторії зі словами “Слава Україні”. Символічно, що разом з “Зубом” у 2022 році ми долучилися до війська, але, на жаль, у тому ж році він загинув, захищаючи нашу свободу.”
Отримавши диплом, Татарин почав думати, що йому робити далі. Було зрозуміло що залишатися в Криму нема сенсу. Для людини з проукраїнською позицією це було відверто небезпечно.
“Батько дуже добре мене знав і сказав, що мене тут чекає “стаття” або мене вбʼють за мої погляди. Тому порадив їхати з Криму.”
Влітку 2014 року Татарин покинув рідну домівку та переїхав до Києва.
“З переїздом в Київ я просто намагався вижити. Намагався прийти в себе, зрозуміти, як бути далі. Сім років у Києві я старався будувати життя. Здобути освіту, професію, більш комфортні умови для життя. А фактично, у 2022 році, сталося те саме, що було в Криму у 2014. Перший раз, у 2014 році, я фактично втік від росіян, від окупації. Вдруге тікати вже не можна було, та й нікуди. Тоді я зрозумів, що час брати відповідальність на себе, час ставати до зброї. Тому 25 лютого приєднався до Сил територіальної оборони й пішов воювати.”
2022 рік
Приблизно за три тижні до 24 лютого 2022 року Татарин почав розуміти, що широкомасштабний наступ російських військ на Україну — неминучий. Попри те, що його оточення не сприймало загрозу серйозно, Татарин збирав тривожну валізу та готувався морально.
“25 лютого мені подзвонив вже покійний “Зуб”. Він спитав, що я про це думаю. Я відповів, що напевно піду до ТРО. Так і вийшло. Ми разом з другом дитинства долучилися до війська.”
А далі — черга в добровольці майже у дві з половиною тисячі людей. Татарин з другом зайшли останні. Дві ночі на пункті комплектації. Перший досвід ночівлі на картонці, ще без форми, але вже зі зброєю. Нескінченна черга фур, які потрібно було розвантажити. Перший бойовий вихід….
“Я надто добре знаю історію, розумію, що окупанти не зупиняться, допоки їх не зупинять силою. Покінчивши з Україною, росія піде далі. Прийшов час взяти відповідальність та боротися за власну свободу, за власне майбутнє. Росія руйнує спокій у всьому світі, тому я не бачу сенсу тікати ще раз. Головне, що мене тримає, — це Крим. Усе, що у мене є, — це Крим. Або те, що в Криму. Тому навіщо це все, якщо мій Крим буде під владою окупантів?”
***
Матеріали підготовлені в рамках інформаційної кампанії #10роківСпротиву спільно з Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Інформаційна кампанія є частиною заходів до Дня спротиву окупації Криму.
