Як допомогти дитині пережити втрату домашньго улюбленця
Втрата домашнього улюбленця – це біль, який не завжди розуміють інші. Особливо важко пережити горе дітям, адже емоційний зв'язок з тваринкою може бути таким же глибоким, як і з рідною людиною.
Як підтримати малечу в цей важкий момент? Для безпечної і відкритої розмови з дітьми — читайте поради психологині фонду Голоси дітей Юлії Тукаленко та освітнього проєкту “Біоетика” фонду допомоги безхатнім тваринам Happy Paw.
Горювання через смерть тварини-компаньйона психологічно проживається так само сильно, як і смерть близької людини й здатне викликати депресію*.
Проте, суспільство часто стигматизує таку втрату, применшуючи важливість емоційного зв’язку між власником і твариною. Це робить горювання за улюбленцем набагато болючішим через відсутність підтримки з боку оточуючих.
Тому саме для самотніх літніх людей, а також дітей (особливо якщо вони зростають у сім’ях без належної уваги) переживання втрати пухнастого може бути важкими і проблемними. Адже часто, коли нам погано, ми шукаємо товариства тварини, тим паче, якщо коло соціальних контактів обмежене, а наші емоції систематично знецінюються.
Бажання дорослого захистити дитину від неприємних емоцій і травматичного досвіду є природним, особливо в українських реаліях, коли ми не маємо повного контролю над крихким поняттям безпеки.
Але те, як саме ваша дитина відреагує на смерть домашньої тварини насамперед залежить від її віку, оточення і рівня розвитку. Мета будь-якого дорослого поруч в таку мить — підтримати дитину, дозволити їй пережити і прожити втрату, щоб виробити навичку справлятися з горем і важкими переживаннями.
Happy Paw зібрав поради, які полегшать дорослим складну розмову, а також запитав думку психологині Юлії Тукаленко щодо того, як допомогти собі і дитині пережити втрату домашнього улюбленця.
Як не зробити гірше та не нашкодити дитині, розповідаючи про смерть улюбленця?
Головне правило при розмові з дитиною — говорити чесно, але доступною мовою. Не варто використовувати евфемізми на кшталт "улюбленець заснув", "поїхав у далеку подорож", адже це може викликати у дитини страх перед сном або розлукою.
Щоб допомогти дитині зрозуміти, можна пояснити наступним чином: "На жаль, життя тваринок коротше за наше, і вони рано чи пізно помирають. Це сумно, але ми можемо згадувати всі щасливі моменти, які провели разом".
"Смерть – це природний процес, і навіть якщо це боляче, ми разом можемо прожити цей сум та зберегти теплі спогади".
Також важливо надати дитині простір для висловлення своїх почуттів: "Як ти зараз почуваєшся?", "Що ти найбільше любив/любила у своєму улюбленці?"
За яких умов та поведінки дитини батькам потрібно хвилюватися?
Кожна дитина переживає втрату по-різному, і жодна реакція не є "неправильною". Однак є певні прояви, які можуть свідчити про те, що дитині потрібна додаткова підтримка:
- Надмірне уникнення теми: якщо дитина зовсім не говорить про втрату, поводиться так, ніби нічого не сталося, це може бути проявом витіснення або заперечення почуттів.
- Надмірна зацикленість на втраті: якщо дитина постійно повертається до розмов про тваринку, часто просить відвідати могилку, відмовляється гратися або займатися звичними справами.
- Зміни в поведінці та емоційному стані: погіршення сну, страх темряви або самотності, часті спалахи агресії чи апатії можуть свідчити про складність проживання втрати.
- Прояви почуття провини: дитина говорить, що це її вина, що тваринка померла, або починає поводитися так, ніби хоче "заслужити прощення".
Якщо така поведінка триває понад місяць або стає інтенсивною, варто звернутися до дитячого психолога.
Дитина розповідає в класі про смерть домашньої тваринки - як краще реагувати педагогам і вчителям? Чи це все ж таки “сімейна історія” і нехай з цим краще розбираються батьки або шкільний психолог?
Дуже часто втрата домашнього улюбленця може стати для дитини першим досвідом зіткнення зі смертю і її реакція буде дуже індивідуальною. Якщо учень чи учениця ділиться цим у класі, важливо, щоб вчитель підтримав дитину, не знецінюючи її почуттів. Фрази на кшталт "Ну, це ж тільки хом’ячок!" або "Батьки можуть купити тобі нового", можуть зробити тільки гірше.
Замість цього варто проявити співчуття та дати можливість дитині висловити свої почуття: "Я розумію, що тобі зараз сумно, бо ти любив/любила свого улюбленця", "Це нормально — сумувати, коли втрачаєш когось важливого".
Якщо дитина часто повертається до цієї теми або її поведінка змінюється (наприклад, вона стає замкненою, тривожною), варто звернути на це увагу батьків та рекомендувати звернутися до психолога.
Важливо пам’ятати, що школа — це не лише про навчання, а й про соціальний та емоційний розвиток, тому питання втрати не має залишатися лише "сімейною історією".
Що робити, якщо дитина відчуває почуття провини за смерть улюбленця?
Діти часто беруть відповідальність за події, які вони не могли контролювати. Це може бути виражено, якщо тварина загинула через хворобу чи нещасний випадок.
В таких випадках батькам важливо пояснити дитині, що вона не винна: "Ти не міг/могла цього передбачити", "Ти дуже добре дбав/дбала про свого улюбленця".
Допомогти відпустити провину створивши ритуал прощання, наприклад, намалювати спільний малюнок із твариною або написати листа, в якому дитина подякує за спільний час.
Переключити фокус із втрати на любов, підкресливши всі ті хороші моменти, які вони провели разом.
Головне — не дозволяти дитині залишатися наодинці зі своєю провиною.
Що робити, якщо дитина боїться взаємодіяти з іншими тваринами чи брати нового улюбленця, бо думає, що він теж скоро помре?
Такий страх є нормальним, адже дитина вперше зіткнулася з незворотністю смерті. Однак важливо, щоб цей страх не закріпився.
Для цього необхідно допомогти дитині переосмислити новий досвід, надати підтримку у її переживаннях, наприклад: "Кожен день із ними — це радість, і вони теж відчувають нашу любов".
Поступово знайомити з іншими тваринами, наприклад, відвідувати притулки або знайомих, які мають тварин. Дозволити взаємодію в безпечному форматі (наприклад, просто спостерігати за твариною).
Не потрібно змушувати дитину заводити нового улюбленця одразу. Зазвичай, коли дитина проживає втрату, вона поступово відкривається до нових стосунків, у тому числі з тваринами.
