Історія військовослужбовця Олексія
Херсонський обласний ТЦК та СП інформує:
Як обстановка? Обстановка важка.
А іноді дуже важка. Але ми тримаємо, відбиваємо, а подекуди і штурмуємо - робимо все, що можемо. Інакше вони лізтимуть далі. Так про ситуацію розповідає боєць 22 окремого мотопіхотного батальйону.
Олексію – 34 і вже більше року він мужньо боронить свою країну.
Родом з Херсонщини.
До війська доєднався добровільно: вирішив, що настав час звільнитися з цивільної роботи і наступного дня прибув у військкомат. З початком повномасштабного вторгнення чоловік не лише годував сім'ю – дружину та трьох дітей, а й волонтерив – знаходив та привозив автівки знайомим військовим, а коли пішов воювати сам, ще більше зрозумів, чому захисники постійно збирають то на «пікапи», то на «буси», то на їх ремонт. «Машина «живе» два дні або тиждень, війна жорстока і, на жаль, ворог має безмежну кількість дронів, які цілодобово «полюють» на наші «колеса», відтак потреба у них постійна», - розповідає захисник.
З перших днів служби Олексій потрапив у піхоту бригади ТРО. Спочатку тримав фронт на Донеччині - Велика Новосілка, Рівнопіль, Успенівка. Там пройшов бойове хрещення, зрозумів, що таке побратимство. Командир, який ділився досвідом та з яким йшов у бій, став другом і наставником. Разом штурмували, брали в полон бурятів і росіян, переживали найважчі моменти. Кілька місяців боїв у посадках Донеччини змінили розуміння про друзів і остаточно утвердили в думці, що свою землю потрібно захищати.
- Пі*ари лізуть без упину, в них немає браку в людях та озброєнні. Єдине – брак в мізках. Адже людина розумна не йшла б вбивати і катувати інших, тим паче, знаючи, що скоріше за все, не виживе, а вони – йдуть. Спочатку, мов навіжені, намагаються штурмувати «п'ятихвилинки» - таких «бойовиків» відправляють на «м’ясо», за ними вже більш кваліфіковані військові рф працюють. Я не те, щоб дивуюся, але адекватній людині це важко зрозуміти. Сподіватися на те, що вони зупиняться не варто. Вони хочуть нас знищити.
За словами захисника, йому дуже щастить з побратимами. Що у бригаді ТРО, що у 22-му батальйоні Олексій знайшов справжніх, відданих друзів.
- Тут ніхто не дивиться на звання чи статуси, тут всі роблять одну справу, тут – родина. Я пишаюся, що захищаю країну з такими людьми, адже кожен їх крок – то героїзм. Це розумієш, коли, наприклад, противник дістався будівлі заводу, де ми тримаємо позицію, а хлопці роблять все можливе і неможливе, щоб вистояти, втримати. Це не передати словами. Ніхто з нас не хоче, щоб ворог просувався.
Кожен боронить найцінніше – родину, Батьківщину, право жити на своїй землі.
